Життя квітів
Життя квітів починається з пролісків. Пролісок – квітка ніжна, але смілива та нетерпляча. Ще не зійде сніг, а вже крізь весняну ніздрювату сніго-льодову скоринку, прогріваючи собі тісненьку і скромну прогалинку, пнеться цупкий паросток, схожий на цибульку. Сьогодні це біло-зеленаво-жовтуватий хвостик, завтра це біло-зелена гостриця, післязавтра це вже довгий зелений листок із тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки вибухає враз твердою білою квіткою. І тих квітів з’являється так густо, що земля стає знову біла та зимна від рядного холодного цвіту.
І тут негайно заквітовує ряст. Це вже весна прийшла по-справжньому. Квіти рясту фіалкові, теплі, сонячні. У них, до речі, ще й духмяний аромат.
А тут уже нове диво – жовтий козелець. Це вже зовсім повна весна. Ця квітка гаряча, як сонце. Росте козелець уже не з чорної землі, а із зеленої свіжої травиці. А поруч росте ще багато весняних рослин: і папороть, і мати-й-мачуха, і кульбабка. І знову вибухає фіалковий цвіт, а ще далі все вкриває невідступний барвінок. Надходить літо.
За Ю. Смоличем (164 слова)
Мальви
Палахкотять біля вікон животрепетним вогнем розвихрені мальви, пломеніють червоними язиками багаття під самісіньку стріху, того й гляди, від їхнього полум’я загориться хата…
До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і стали вони невід’ємною частиною родини. Щороку ранньою весною з-під землі з’являлося зелене пагіння, за кілька ночей воно виростало вище призьби, привітно заглядало у вікна. На високих стеблах в’язалися десятки бутонів, які в кінці весни зацвітали червоними, світло-рожевими та темно-пурпуровими квітами. Здавалося, то й не квіти, а якийсь чарівник розвішав на пружних високих пагіннях малинові, жовтогарячі, сріблясті дзвоники. Вечорами тихими, коли спадала літня спека, мальви стояли урочисті з-посеред золотого надвечір’я, тихо граючи чарівну пісню на своїх чутливих трубках.
І тоді стара хата ставала незвичайною, бо стояла вся в прекрасному живому вінку, у центрі пелюсткового багаття. І ніякі казкові кришталеві палаци не могли зрівнятися з чарівним видовищем простої селянської оселі серед буйноти барвистих мальв. Іншим ставало подвір’я, і трохи похилі дощані ворота, і плетений тин, який уростав у рожеву гущавину. Дівчата любили вогнисті рожі, бо й самі нагадували чимось ці квіти.
За І. Цюпою (168 слів)
Нестор Літописець
Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився там, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії.
Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі.
Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді писав літописи. Але правильніше було б назвати його письменником та істориком. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше та докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ». Це виходило за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.
Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор – єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом – і з-під його невтомного пера вийшла цілісна і тематично завершена книга. Нестор був надзвичайно незалежною у своїх поглядах людиною – це часто викликало нарікання князів.
За М. Слабошпицьким (162 слова)
Про що розповідає писанка
Писанка – це маленьке диво, створене талановитими руками майстринь чи розписане власноруч.
Безсумнівним є те, що своїм корінням писанка сягає дохристиянських часів. Про це свідчить її знаковий код, тобто орнамент.
Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. Вона завжди конденсувала в собі образно-символічний зміст. З давніх-давен у неї було багато функцій: її дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, сили, урожаю, краси. Вірили, що писанка лікує від різних хвороб, від переляку, наговору, качали по землі, щоб була родючою. А ще підкладали під вулики, щоб бджоли носили духмяний, настояний на травах мед.
До речі, з мистецького погляду писанка вражає витонченістю розпису на такій маленькій площині, а також довершеністю композиційних та орнаментальних елементів. На цьому маленькому диві органічно поєднуються різноманітні кольори: чорний, багряно-червоний, золотисто-коричневий, темно-зелений, синій, білий, жовтогарячий та багато інших. Усі вони наділені певним символічним значенням. Кожний регіон України має свої традиції, пов’язані з виготовленням писанок, але скрізь це святкове, огорнене особливою святістю дійство.
Без перебільшення можна сказати, що писанка – всесвітньо відома візитівка України.
За В. Манько (160 слів)